Записи с меткой «культура»

Автор:   Молочко С. Р.
Посібник містить узагальнені й систематизовані методичні матеріали викладача-практика, методиста, учителя-методиста з досвіду роботи. Зосереджено увагу на специфіці, форматі, змісті завдань зовнішнього незалежного оцінювання, олімпіади з української мови й літератури, Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика тощо. Запропоновано вправи з культури мовлення як основного компонента навчання української мови і літератури, зразки конкурсних завдань. Для практичного використання вчителями української мови і літератури, методистами задля цілеспрямованої роботи з ефективного підготування здобувачів освіти до інтелектуальних змагань.        Читати повністю »

Пам’ятається – пригадується
Впасти смертю хоробрих- полягти як герой
Перелік далеко не закінчений- перелік аж ніяк не закінчується
Першим ділом треба ухвалити- насамперед треба ухвалити
Під кінець дня – наприкінці дня
Під рукою мав усе необхідне – напохваті мав усе потрібне
Під стать- до пари                  Читати повністю »

Ільницька Г. С., Ільницька Л. В., Ільницький С. В. Фізична культура. 10 клас. Рівень стандарту— Х. : Вид. група «Основа», — 2018. — 112 с. : іл., табл.— (Серія «Мій конспект»).

Посібник складено за Новою програмою (2017 р.) зі змінами Міністерства освіти і науки України для використання у загальноосвітньому процесі. Наведені орієнтовний план-графік проходження навчального матеріалу на рік та календарне (тематичне) планування й 105 планів-конспектів уроків з фізичної культури у зручній табличній формі для10-го класу допоможуть учителеві підготуватися до уроку (доповнюючи або змінюючи запропонований матеріал) і провести його на найвищому методичному рівні. Учителеві можна самому варіювати, розподіляти, збільшувати чи зменшувати години, модулі тощо. В посібнику також містяться комплекси вправ, призначених для спецгруп (СМГ).тт Читати повністю »

Мета. Виховувати в учнів почуття поваги і любові до своєї родини, бережливе ставлення до сімейних реліквій

 Епіграф. Хто не знає свого минулого,  Той не вартий свого майбутнього    (М. Рильський.)

 Вступне слово вчителя.

Україна… Країна смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, над яким світять яскраві зорі. Це історія мужнього народу, що віками боровся за волю, за своє щастя, свідками якого є високі могили в степу та прекрасна народна пісня… .  Читати повністю »

Мета. Пояснити особливості правил спілкування на відстані; формувати культуру телефонних розмов.

Завдання. Виховувати культуру взаємин у колективі, формувати вміння користуватися телефоном.

Епіграф: “Добре, якщо хтось добре говорить, але ще краще, якщо хтось добре слухає”. (Р. Емерсон.)

 Хід заняття

Читати повністю »

Духівництво і духовенство

Із двох слів духівництво й духовенство більше відповідає фонетико-граматичній будові нашої мови духівництво, про що свідчить, зокрема, і його словотворче гніздо, до якого належать духівник (священик, якому хтось постійно спові­дується), духівниця (заповіт про спадщину). Духовенство такого гнізда не має. Напр.: «Об’єктом особливої ненависті більшовицького режиму було патріотично налаштоване українське духівництво» (газ.); «Та як ти міг подумати, проклятий, Що я, чернець і княжий духівник, З тобою буду чаші вихиляти?» (І. Кочерга); «Піклуючись за майбутню господарську долю синів, рідний батько перед самісінькою копанкою словесну духівницю дав» (О. Ковінька).

Дивний і дивовижний

Важко здивувати когось знанням мов. Багато людей володіє, крім рідної, ще однією, двома, трьома та більшою кількістю чужих мов. Як правило, це буває в країнах чи регіонах, де поруч живуть люди різних національностей (Закарпаття, Кавказ, Поволжя). Є поліглоти (у перекладі з грецької це слово означає «багатомовці»), що знають кілька десятків мов і більше. Проте знання мови — понят­тя досить відносне. Навіть рідну мову треба вивчати ціле життя, бо навчитися спілкуватися якоюсь мовою ще не означає опанувати все її багатство. Показником доскона­лого володіння мовою є вміння орієнтуватися в її лексичних тонкощах. Читати повністю »

Гречанка (турчанка, німка) чи грекиня (туркеня, німкеня)

Від етнонімів грек, німець, турок в українській мові є паралельні утворення для називання жінок: грекиня — гречанка, німкеня — німка, туркеня — турчанка. У засобах масової інформації переважають форми на -ка. Коли свого часу до Києва прибув прем’єр-міністр Греції, всі газети повідомляли, що тодішній український прем’єр В. Фокін «мав бабусю гречанку». Проте давнішу традицію в нашій мові мають форми на -еня (-иня): «Пасажирів мало: в 1-му класі ні одного, в 2-му, окрім мене, ще одна молоденька грекиня та двоє росіян» (Леся Українка); «Сидів він зимовником серед дикого степу на Низу, взявши собі за жінку бранку туркеню» (П. Куліш). У словнику за редакцією Б. Грінченка з утворень на -ка є лише німка як другорядний варіант до німкеня; гречанки й турчанки немає. Виходить, нам теж треба віддавати перевагу пито­мим українським формам грекиня, німкеня, туркеня. Читати повністю »

Торкатися і рушати

Ми не можемо не копіювати своїх північних сусідів. Увесь час щось запозичаємо — то слово, то модель слова, то його значення. Скажімо, повідомляючи про відкриття нової лінії метро в Києві, газети захоплено писали: «Бла­китний експрес плавно торкається з місця». В українській мові слово торкатися означає притулятися до чогось; хвилювати, зворушувати: «Тихо руками до струн проме­нистих Співець яснокрилий торкнувся» (Леся Українка); «Журавлина пісня, пролітаючи над селом, торкалася серця» (М. Стельмах). Тут воно збігається значенням із рос. трогать. Але рос. трогаться с места, тобто починати переміщатися, в українській мові буде рушати з місця. Напр.: «Жінка нащось розв’язала косинку, спустила її на плечі і, струснувши чорним волоссям, рушила з місця» (М. Коцюбинський). Читати повністю »

Свійський і домашній

В уривку газетного тексту читаємо: «Є чимало самотніх людей, єдина втіха яких — домашні тварини». Про тварин, що живуть при людях, українською мовою правильно казати свійські (на відміну від диких): «Пан Цибульський любив пополювати, було і слідство вчинить, і качок настріля; коли нема диких, то і свійських лущить» (О. Стороженко). А домашній — це той, що стосується дому та людей і речей у ньому; той, що відбувається вдома: «Іван охоче оповідав про своє життя домашнє» (М. Коцюбинський); «Несуть йому в палату їжу й усякі домашні ласощі» (В. Кучер). Читати повністю »