Світлиця

Андрія Страгилата (1 вересня). За повір’ям, цей день має бути теплим, хоч і казали при цьому: «День жаркий, але дихає осінню». Відтак бралися до копання буряків, бо вже починало спадати листя з ліщини.

Тадея (3). «На Тадея селянин не журився — в хаті хлібець завівся».

Боголіпа (4). Повинні з’явитися перші осінні приморозки, котрі сприяють початкові павутинольоту.

Якщо павутиння прилипає до рослин — на тепло.

Мало павутиння — до сухої осені.

Лупи (5). На Гуцульщині в цей день відзначали свято вовків; крім доїння овець та корів, інших робіт, пов’язаних з тваринництвом, намагалися не виконувати.

З цього часу починає облітати листя з осик.

Якщо падолист лягає горілиць —на холодну зиму, а долілиць — зима буде теплою.

Пізній падолист — на суху осінь.

Євтихія (6). Дощовий день — погожа осінь і щедрий урожай наступного року.

Варфоломія (7). Закінчується врожай білих грибів і починається ранній посів озимини.

Прийшов Варфоломій — жито на зиму сій.

Суша на Варфоломія — гострої зими є надія.

Мусія (10). Пора завершення збирання конопель і перевезення снопів до стаєнь.

Починається дубовий падолист. Якщо ж листя ще міцно тримається, то зима буде люта.

Усікновення, головосіки Іоанна Хрестителя (11). У цей день не працювали, особливо не сікли ножем чи сокирою всякий круглий овоч, котрий нагадує голову,— капусту,, буряк, картоплю. їли лише пісні страви, а дехто й взагалі говів. Картоплю варили лише в мундирах, пекли гарбузи, а хліб лише відламували.

Це період останніх гроз. Як чути грім, то має бути довга і тепла осінь.

Поліщуки з цього дня збиралися на полювання вовків.

Семена, Симеона Стовпника (14). Початок справжньої осені, а отже, й Нового року, з прийняттям християнства на Київській Русі.

Увечері по хатах запалювали посвіт, вогонь якого мав горіти до Великодня. Традиційно цей обряд, особливо на Поліссі, проходив вельми врочисто і святково. Звідси й поговірка: «На Семена любив мед-пиво пити — не лінуйся і робити». Крім того, кожен майстер намагався «засидіти вечір» — розпочати при посвіті роботу.

Хлібороби вважали за святий обов’язок обсіятися озиминою. «Як посієш мене на Семена,— казало жито,— то все будеш мати із мене, а як посієш по Покрові (14.10), то будеш виводити по корові.

З цього дня починалося «старе бабине літо» (закінчувалося 21 вересня) і, отже, остаточно відлітали ластівки. Як стверджує повір’я, на Семена начебто чорти «міряють міркою горобців і беруть з них данину по чверті; ті, що в мірці — лишаються їм, а котрі зверху —відпускаються на волю». Тому, мовляв, так мало їх стає біля людських жител. І дійсно, під цю пору гороб’ячих гуртів помітно меншає; очевидно, це пов’язано з міграційними процесами.

На Семена ясно — осінь буде погожою і теплою.

Христодули, ікони «Неопалима купина» (17). Цій іконі приписували чудодійництво, що вона може убезпечити від пожежі, якщо обнести її навколо вогню.

Захарія та Лисавети (18). Середній строк жовтіння горобинового листя. За цим днем прогнозували, якою буде зима.

Рано пожовтіло листя на горобині — рання осінь і рання та холодна зима.

Михайла Чудотворця (19). Намагалися не працювати, бо хто порушить закон, того неодмінно настигне лихо. Про це існує безліч переказів. У зв’язку з цим від Михайла починали справляти храмові свята, а отже, й варити питний мед («медовуху») і влаштовувати «кануни», тобто громадське розпродування медівки. Тому й казали: «До Михайла й толока файна».

Друга Пречиста, різдво Богородиці (21). Перша, як пам’ятаєте, була 28 серпня, а третя припадає на 4 грудня. Деінде другу Пречисту називали «осениною».

З цього дня вже можна було засилати сватів (весілля справляли тільки з Покрови). Звідси й поговірка: «Прийшла Пречиста — принесла старостів нечиста».

Пасічники в цей день остаточно втеплювали на зиму бджолині вулики, а власники овець вдруге проводили стрижку.

Прийшла перша Пречиста — одягла природа намисто, прийшла друга Пречиста — взяла комара нечиста, а прийшла третя Пречиста — стала діброва безлиста.

Внесе нечиста — не винесе і Пречиста.

Прийшла Пречиста — на дереві чисто, а прийде Покрова — на дереві голо.

Минодори (23). Дивляться, якщо багато вродило горобини — осінь заплаче дощами, а зима — морозами.

Вітер північно-західний — зима буде люта, і південно-східний — тепла.

Федора (24). Осіннє рівнодення. Початок затяжних дощів.

Всякому літові приходить кінець.

Корнелія Сотника (26). Природа лаштується до зимової сплячки.

Як Корнелій скаже, так зима покаже.

Воздвиження, Здвиження (27). Вважається, що в цей день остання птиця відлітає у вирій, а гаддя ховається в листя і залізає в землю, щоб перебути зиму. Але перед тим має відбутися рада, на якій зобов’язаний відзвітуватися за свої вчинки кожен плазун. Ті, хто не порушив протягом року даної обітниці, мають право спочивати до наступного Руфа — 21 квітня, коли гаддя знову вилізає із землі; натомість такі, що вжалили людей або тварин, не мають .права на спочинок, бо їх «не бере земля», а відтак нечестивців проганяють геть; це особливо небезпечне гаддя — воно кидається під колеса, нападає на людей. Тому, вірячи в таку легенду, дітям забороняли ходити до лісу, щоб не зустрітися з «шатунами», а також не провалитись у яму, де мають зимувати плазуни. Якщо хтось провалиться, то буде цілу зиму лизати з ними «гадючий камінь».

Таких чи подібних легенд в народі існувало безліч. Певною мірою вони виховували в дітей любов до природи, до всього живого, що оточує нас.

На Закарпатті Здвиження було останнім днем заготівлі горіхів («бо залишилися лише нечервиві») та яблук, котрі тримали на зиму. З цього дня починають відлітати дикі гуси.

Свитку на Здвиження скидай, а кожух одівай.

Хто не обсіявся до Чесного Хреста (так у народі називали це свято), той не варт собачого хвоста.

Віри, Надії, Любові та їх матері Софії (30). Жінки не починали будь-якої важливої роботи.