Серпень втоми не знає. (Із книги В.Скуратівського «Місяцелік»)

Серед багатьох місяців серпню належить особлива роль. І це цілком природно. Протягом року хлібороб, якщо можна так висловитися, працював на останній місяць літа. Від того, як защедрив урожай, залежали статки селянина, його добробут і майбутнє. Відтак із серпнем — вінцем року — люди пов’язували свої найсок- ровенніші надії.

Але одна справа — виростити врожай, а інша — вчасно зібрати збіжжя. Не випадково в народі казали: «Один, серпневий день рік годує». Тому хлібороби відкладали всі нагальні справи, намагалися зосередити зусилля лише на жнивах. Зрання і до пізнього вечора селяни не мали перепочинку, бо, як мовиться в прислів’ї, «Серпень втоми не знає — все збирає, припасає».

Як відомо, кожен місяць мав свої «перепочинкові дні». До таких належали більш чи менш значущі свята, котрими й регулювали працю з відпочинком. Лише для серпня народно-обрядова структура їх майже не передбачала. Традиційний агрокалендар свідомо зробив виняток місяцеві жнив. Для цієї пори року існувало золоте правило, що опредметнилось у народному прислів’ї: «У хліба коррткі ноги,— як утече, то й довгими не наздоженеш!»

Останній місяць літа відповідно прибрав і назву, пов’язану з жнивами. Слово «серпень» походить од знаряддя, яким у давнину жали зернові. Воно має спільнослов’янське значення. У чеській, польській та словенській мовах восьмий місяць року відповідно йменується «ерпн», «серпень» та «вслікі ерпан»; щоправда, в словенців ще є і «малі ерпап», але він стосується липня. До речі, в південних слов’ян, де жнива починаються раніше, ніж у нас, ця назва також стосується сьомого місяця— болгарське («ерьпан») і сербохорватське («ерпань»).

Проте найсвоєріднішу назву жниварського .місяця серед слов’янських народів мають білоруси. У них він іменується «жнивнем», хоч у розмовній мові нерідко, особливо на межі з Україною, вживається і «серпень».

Решта європейських країн запозичили назву з давньоримського місяцеслова. У первісному варіанті це був «секстиліс» — сьомий за річним циклом. Але згодом його перейменували на «август» — на честь римського імператора Октавія Авгу- ста, що уславився багатьма перемогами. Вони збігалися саме з цією порою року.

Діалектична скарбниця серпня також приберегла чимало оригінальних назв. Однією з найдавніших, про що потверджують давньоруські джерела, була «за- ревь». На думку дослідників, вона походить од дієслова «заревати», себто «ревіти». О цій порі наші далекі пращури влаштовували оленячі гони; від того, що довколишні ліси відлунювали протяжним погуком диких тварин, і назвали цю пору «заревом».

Конкретніші й чіткіші найменування зафіксовані в південно-західних говорах. Володимир Шухевич у своїй багатотомній праці «Гуцульщина» подає тамтешній термін — «копень». Так називали гуцули сучасний серпень від того, що на полях вже з’являлися копи жита.

У Я. Готов а цьк ого подибуємо іншу назву — «кивень» її фіксують й інші календарі XIX століття, що виходили на західноукраїнських землях. Передусім це пов’язано з пужею, тобто гедзями й сліпаками, котрі вельми дошкуляють тваринам. Від тою, що коні постійно кивають головами, відганяючи надокучливих мух, і закріпилася місцева назва місяця. Деінде побутувала похідна накличка — «ге- дзепь».

Діалектичний лексикон серпня має й інші назви — «густир» (від густого врожаю на полях та в садках), «хлібочол», «жнивець», «зоряничник» (йора дозрівання зерна), «городник», «прибериха-припасиха» тощо. Усі вони так чи так пов’язані з господарською діяльністю людини.

Ще на декількох назвах мені хотілося б зупинитися детальніше. Мова йде про наклички «спасівець» та «барильннк». Вони уживалися переважно на Поліссі. Перша з них, очевидно, пов’язана зі «спасовою бородою» — давнім хліборобським атрибутом. На початку чи в кінці жнив господарі залишали в паті жмут невижатого збіжжя. Його обв’язували червоною стрічкою і клали поруч окраєць хліба та дрібок солі. Це був символ закінчення жнив. «Спасова борода» стояла край лану до початку осінньої сівби. Оскільки жнива збігалися зі спасівськими запусками (Спасівкою), котрі тривали з 14 по 29 серпня, то і кущ збіжжя називали на її честь. Власне під цю пору вже закінчувалось літо.

Інша регіональна назва — «барильник» — ймовірно, походить від посудини, в якій тримали воду жниварі. Такі бочечки називалися барильцями. Адже серпень— місяць надмірної спеки. Щоб погамувати спрагу, в поле доставляли воду. Для того щоб вона не перегрівалася, і виготовляли спеціальні посудини — барильця, які видовбували із суцільного липового окоренка.

Для кращого зберігання води барильце вставляли в ще одну дерев’янх, але більших розмірів діжечку. Порожнину між стінками заповнювали тирсою або кострицею. Такі термоси були вельми практичними під час жнив’яних робіт. У народі їх називали «барильця» чи «барильники». Звідси й похідна назва місяця.

Традиційно в Україні жнива починали між сьомим та дванадцятим липня, тобто від Іванового і до Петрового днів. Хоч збіжжя часто і не визрівало на цей час, але люди все одно готували з нового врожаю обрядову перепічку, яку в народі називали «свидом». Але це були чисто символічні зажинки.

Масове ж збирання зернових починалося на Прокопа — 21 липня. У цей день кожен господар намагався нажати бодай один сніп. Про це засвідчують численні прислів’я та приказки: «На Прокопа приготуй плечі для снопа» чи «На Прокопа має бути в полі копа». Але найбільшого розмаху жнива набирали у серпні —- місяці, що символізує «красне літо». Під цю пору пасічники починали удруге качати мед. «Спас,— кажуть з цього приводу,— свіжий медець припас».

У серпні, в зв’язку із жнивами, збільшувалась кількість толок. Відтепер вже можна було випасати худобу на стернях. Окремі господарі навіть запрошували пастухів приганяти тварин на їхні угіддя, даючи за це відповідну доплату, адже в такий спосіб додатково удобрювався грунт. Тому серед пастухів виникали конфлікти, які иодагоджували звичаєвим правом.

У попередньому матеріалі йшлося про петропавлівські пастуші обряди. Я наведу лише одну, на мою думку, вельми цікаву обряд од ію, що її полюбляли гуцули. Власники корів у цей день влаштовували колективний святковий обряд на вигоні. Вони приносили на таї оку пиріжки з сиром («мандрики, «перевертаники») і частували ними доглядачів тварин. В обідню пору підлітки організовували різні змагання, танці, розваги.

На початок місяця (2 серпня) припадає один з найзначніших календарних празників — свято Іллі. Воно мовби завершує літній обрядовий цикл. Деякі дослідники вважають, що Ілля увібрав усю аграрну магію дайбозького бога грому і блискавок Перуна. В народі існувало повір’я, що «Ілля колісницею приїздить на свято». Справді-бо, під цю пору найбільше припадає грозових днів і горобиних ночей.

Здавна було за звичай до Іллі намолотити хоч би корець зерна. «Ілля,— казали з цього приводу,— заходить до хати, щоб свіжого хлібця скуштувати».

З цим святом власне пов’язували й астрономічне завершення літа, а тому дітям вже заборонялося купатись, «бо на спині верба виросте». «Після Ілля,— стверджувала похідна приказка,— купається ллше свиня». В цей день намагалися нічого не робити. Серед гуцулів існувало повір’я: якщо газда працюватиме на святого Іллю, то неодмінно грім вдарить у «салаш» — паїонинське стійлище (місце, де тримають свійських тварин на літніх пасовиськах).

На серпень припадає ще два свята — Маковія і Великого Спаса. 14 серпня, себто на Маковія, вважається полуднем — останнім відрізком літнього часу. Тому в цей день жінки несли до церкви, щоб посвятити часточки майже всіх припасів хліборобського врожаю.

До другого Спаса (зауважу, що в серпні цих свят троє — 14-го, 19-го, 29-го) старші люди, в яких померли малі діти, намагалися не їсти яблук, оскільки «на тому світі, коли в цей день роздаватимуть гостинці, їм не дадуть, бо «мама з’їла».

З першим Спасом пов’язаний і початок двотижневого посту. Він мовби нагадував, що ліго вже закінчилось. У цей період надміру надокучливими стають мухи, відчуваючи швидкий прихід осені. В народі з цього приводу казали: «Злий, як муха в спасівку».

Хоч у серпні літо і не думає подавати у відставку, але осінь вже не за горами. В другій половині місяця стають довшими і прохалоднішими ночі. Про це нагадують і табуни лелек, що збираються па стернях, готуючись до далекої мандрівки. На Поліссі бусли починають відлітати в ірій з 28 серпня. Якщо лелечі ключі заспішили раніше, то, за прикметою, зима має бути ранньою і холодною.

Як образно сказав Максим Рильський, під цю пору «серпень з вереснем стискають один одному правиці». А нам залишається нагадати традиційну прикмету: уважно придивіться на Михеїв день (27 серпня),— якщо він вітряний, то такою буде й осінь, а коли буря — вересень защедрить дощами…

Оставить комментарий

Курси, вебінари, олімпіади. Портал «Всеосвіта».
Рубрики
2020-2021 н.р. 2021-2022 н.р. «Я- класний керівник». Без рубрики Говоримо українською... Готуємось до ЗНО Граматичні казки Дистанційне навчання Електронні книги для вчителів Карантин Корисні відео. Краєзнавство Сумщини Література 5 клас Література 6 клас Література 7 клас Література 8 клас Література 9 клас Література 10 клас Література 11 клас Літературний гурток Методична скринька Моє натхнення. Мої анімовані презентації (Відеоскрайбінг) Міжнародний конкурс імені П. Яцика НУШ На допомогу вчителю. Народознавство Олімпіада з української мови та літератури 7 клас Олімпіада з української мови та літератури 8 клас Поради батькам. Презентації до уроків. Підсумкові контрольні роботи 5 клас Різне Скарби фразеології Скарбничка народної мудрості. Творчі завдання Українська література Українська мова Українська мова 5 клас Українська мова 6 клас Українська мова 7 клас Українська мова 8 клас Українська мова 9 клас Українська мова 10 клас Українська мова 11 клас