Світлиця

Якого кольору заздрість? А справді, якого? Мало хто ставив собі таке запитання. Ну знаємо, що заздрість є „біла” і „чорна”, як магія. Якщо ви спостережливі, то помічали, що обличчя заздрісника спочатку набуває свинцевого відтінку, потім переходить у суміш жовтого з чорним.

Латинською мовою „заздрість” звучить як „livor”,  дослівно „синь”. А в одній дитячій казці злий чарівник пожовк від заздрощів і помер. Нерідко можна почути „Аж багровий від заздрощів” чи „Аж позеленів від заздрощів”. У Китаї заздрість називають „хворобою червоних очей”. Отож виходить, що для позначення кольору заздрості, а точніше, кольору обличчя того, хто заздрить, використовується чи не весь кольоровий спектр. Об’єднує всю цю  „веселку” неприродність кольорів, які зовсім не пасують здоровій, „нормальній” людині.

Заздрість, як і будь-яке інше негативне почуття, гальмує процеси вдосконалення людини, зменшує здатність тіла рухатись та розвиватись, призводить до нервових і душевних розладів. Багато відомих філософів вважають заздрість різновидом ненависті, яка просто руйнує людину зсередини. Заздрісник ніколи не може мати гарного настрою, задоволеного вигляду.

„Людина, повністю віддана своїй творчості, немає ні потреби, ні часу заздрити іншим” – так стверджував П’єр Буаст, французький лексикограф і мораліст першої половини ХІХ століття. Заздрість забирає силу-силенну нашого часу та душевних сил. Важко зосередитись над чимось своїм, бо голова зайнята чорними думками про чиїсь, а не свої успіхи.  Побачивши одного разу заздрісного чоловіка, у якого був насуплений вираз обличчя, філософ Біон звернувся до нього з такими словами: „Не знаю, чи то в тебе сталась неприємність, чи в когось іншого – радість”.

Почуття заздрості знайоме кожному з нас. Немає в світі людини, яка б не заздрила комусь хоча б раз у житті. Але не кожен має відвагу в цьому признатися. І не дивно. Більшість людей, які пишуть і говорять про заздрість, вважають її абсолютно негативним почуттям. Насправді ж людству відомий і  „позитивний” компонент заздрості. Який? За словами французького драматурга і поета ХУІІІ століття Антуана де Ламотта „Заздрість – це підсвідоме вшанування, яке проявляє хтось жалюгідний до когось кращого”.

То що ж таке заздрість? Це добре чи зле? Відомий математик і філософ Рене Декарт розділив заздрість на „справедливу2 і „несправедливу”, посперечавшись із великим Аристотелем, який свого часу однозначно стверджував, що заздрість – це важка недуга суспільства, а все інше, що також можна було б назвати заздрістю, краще називати іншими „іменами”, наприклад, зловтіха, злопам’ятність, ревнивий контроль за ситуацією, що відбувається довкола. Отож, як би там не називали заздрість, висновок напрошується такий – це сильне емоційно-виснажливе почуття, що здатне вибити людину з колії, відібрати спокій та сон.

Як народжується заздрість? Дуже просто: варто лише порівняти себе і свого, так би мовити, „суперника”. Доведено, що кожен може заздрити тільки собі подібному. Людина не

може заздрити висоті дерева чи хоробрості лева.

Найбільш заздрісними вважаються люди, у яких завищене почуття самооцінки. Вони ставлять себе вище за інших і отримують моральну насолоду від невдач і падінь своїх знайомих чи навіть друзів.

У багатьох людей досить часто виникає тимчасова заздрість, яка триває доти, поки вони не досягнуть своєї мети, або не знайдуть спосіб принизити свого потенційного суперника. У такому випадку заздрість можна вважати позитивним додатковим стимулом для швидкого досягнення мети і самозадоволення.

Причин для виникнення заздрості багато. Це і недостатній рівень виховання, і відсутність відповідної освіти чи кваліфікації, і … лінь. Ще в давнину говорили, що ліниві – нещасливі, вони всім заздрять і забувають що просто так в житті нічого не дається.

Коли серця теплом зігріті –

Стає побільше доброти.

Ти ж не один у цьому світі,

А є ще сестри і брати.

Проб’ється істина у слові –

Збагнуть її уже пора.

Усім нам хочеться любові,

Усім нам хочеться добра.

Не відбирай здобутку ближнього,

І не бажай його майна.

Хай чорне зло в пориві книжному

Не б’є, як блискавка страшна.

Нехай веде нас днями й тижнями

Відлуння Божої сурми,

Ні, не бажай ти лиха ближньому,

Бо всі ми звемося людьми.

Горнімось до земної вроди,

Бо заздрість дика і сліпа.

Хай нами лють не верховодить,

Неправда зла не підсипа.

Спасіння – у добрі, спасіння – у любові,

І це стосується, напевно, нас усіх.

Чого ж ми носимо у серці та у слові

Отруту заздрості та злості вічний гріх?

Як же боротися з заздрістю? Оскільки виникає вона на основі порівняння себе з іншими людьми і відчутті нерівності з ними, найбільш очевидним способом є досягнення невидимої чи видимої рівності. А вона, як виявилось, буває пасивною і активною.  Якщо  немає змоги змінити щось реально, тоді варто змінити свою суб’єктивну оцінку конкретної ситуації і таким чином досягти уявної, само навіюваної рівності, що й буде називатися пасивною формою боротьби з заздрістю. Коли ж ситуацію можна змінити так, що в заздрісника з’являється те, чого він прагнув, і через що заздрив іншому, це буде активною формою боротьби з почуттям заздрості. Методи різні, а результат – однаковий. А найкраще – знайти своє місце в житті, розкрити свою особистість і працювати над її вдосконаленням, — це і є найбільш доступний метод боротьби з почуттям заздрості.