Світлиця

Апостроф в Алфавіті жив,

Із буквами завжди дружив,

Аж поки якось буква

Я Сказала: «Геть від нас!   

Бо Алфавіт — це букв сім’я,

Нас 33 якраз!

А ти — не буква, просто знак,

Ти нам чужий, не рідний, знай!».

Почув Апостроф ці слова —

Аж закрутилась голова.

Ніколи ще таких образ

Не чув він у житті.

Заплакав він, схопився враз —

І ось уже в путі.

Залишив місто Алфавіт:

«Піду, побачу білий світ».

Та що тут сталося ?

Хоч плач!

У малюків зник раптом м’яч.

Саме подвір’я зникло теж,

І м’ята, й бур’янець.

І на вечерю щось не те:

Без м’яса холодець!

А курка!? Бідолашний птах:

Немає пір’я! Просто жах!

Усі годинники стоять:

Дев’ятка зникла й цифра п’ять!

Із гаю зникли солов’ї,

А ще реп’ях і в’яз.

В’юнів неначе хтось поїв,

Хлоп’ята зникли враз.

А у дівчат рум’янець зник..

— Так жити Алфавіт не звик!

Усі кричать на букву Я:

«Тепер ми зовсім не сім’я!».

«Апостроф треба привести,—

Сказала буква М,—

Нам треба всім шукати йти,

Щоб не було проблем».

На пошуки гуртом пішли

І через день таки знайшли!

Усі зраділи, обнялись,

За руки міцно узялись:

І букви С, і І, і М,

Апостроф, буква Я

І заспівали солов’ї,

Бо знов була сім’я!

У курки пір’я відросло.

Всім дуже весело було!

Один комментарий на “Граматичні казки. Казка про апостроф”