Світлиця

Казка

Мешканці Фонетичного містечка були невидимками і звалися звука­ми. Шестеро з них мали особливу здібність: вони вміли співати. О, як чу­дово вони співали! Протяжно, мелодійно лунали їх голоси: а-а-а! о-о-о! у-у-у! е-е-е! и-и-и! і-і-і! Цих співунців так і називали — голосні.

Решта звуків звалися приголосними. Приголосних було набагато біль­ше, ніж голосних. Ці кумедні звуки не вміли співати. Вони лише шипіли, сопіли, свистіли, дзвеніли, пихтіли, хекали, плямкали. Деякі робили це глу­хо, без голосу, і тому всі чули лише шум. «С-с-с»,— сичав і свистів звук [с]. «Ш-ш-ш»,— шепотів звук [ш]. «Х-х-х»,— хекав звук [х]. Цих зовсім безго­лосих глухих приголосних було 12: [к, п, т, т’, с, с’, ф, х, ц, ц’, ч, ш].

Інших приголосних можна було впізнати не лише за шумом, а й за го­лосом. «Дж! Дж!» — дзижчав, як бджілка, звук [дж], а звук [дз] був схожий на писк комарика і промовляв: «Дз! Дз!». Дзвінких приголосних було 20: [б, в, г, ґ, д, д’, з, з’, ж, й, л, л’, м, н, н’, р, р’, дж, дз, дз’].

Цікаво, що серед глухих і дзвінких приголосних були дуже-дуже схо­жі звуки, наприклад, [с] і [с’], [л] і [л’], [н] і [н’].

Вони мали лише одну відмінність, а саме: один із цих «близнят» був твердий, а інший — м’який. М’які приголосні були такі ніжні, лагідні, їх так і хотілося приголубити, попестити! Якби звуки не були невидимками, можна було б порівняти м’які приголосні з м’якими кошенятами!

Коли біля приголосного звука ставав голосний, вони зливалися й утво­рювали склад. Дуже цікаві перетворення відбувалися з твердими приголо­сними, коли поруч із ними ставав голосний звук [і]: всі вони одразу пом’як­шувалися. Наприклад: [к’і], [б’і], [г’і].

Якось невидимки помітили, що деякі дзвінкі та глухі приголосні, якщо їх вимовляти дуже тихо і нечітко, можна сплутати. Намагаючись вимо вити звук [з] пошепки, неодмінно скажеш [с]! І таких пар у Фонетично­му містечку виявилося аж ] 1! Ось воки: [п — б], [к — ґ], [ч — г], [ш — ж], [ч-дж], [т-д], [т’-д’], [з’-с’], [с-з],[Ц-Дз], [Ц’-ДЗ’].

Невидимки жили дружно в одному великому будинку. Вони навіть склали про нього віршик:

Ось який будинок звуків!

Наче замок на горі!

Наш будинок для науки

Знадобиться й дітворі.