Світлиця

***Прочитати речення, правильно їх інтонуючи. Обгрунтувати вживання розділових знаків.

І. Прийшла весна весела,  верба зазеленіла, соловейко затьохкав, вишні цвітом укрилися. (Б.Грінченко.) Оксамитна святкова тиша сповивала весняну землю, в цій тиші рохлось глибоке бездонне небо, поміж його роями до самого надзем’я гнувся Чумацький Шлях. (М.Стельмах.) Красно грає весняне сонце на чистому небі; весело стрибає його довге проміння в прозорому повітрі; теплий з полудня вітер віє понад землею і допомагає сонцю у його роботі. (Панас Мирний.)  По обрію неба сірими та ліловими баранцями  побігли волохаті хмаринки; над озером зашелестів очерет;  з дерев стиха знімалися й задумливо  падали на землю сухі листочки. (С.Васильченко.) Ліси розсівають таємничі шерехи, під ногами перешіптується туман; невидимі крила качок пролопотіли над верховіттям дерев і згодом обізвалтся сплеском у лісовому озерці. (М.Стельмах.)           

ІІ. Язик брехливий ненавидить правду; улесливі вуста призводять до погибелі. (З Біблії) Послали старостів; побрали рушники; справили весілля; привезли молоду до свекрухи. (Марко Вовчок.) Цвіла червоним полум’ям калина, світилася береза вдалині. (П.Перебийніс.) Дерева – не менш складні організми, аніж люди, просто вони інакше відчувають плин часу та живуть іншими часовими категоріями й інакше мислять. (В.Дрозд.) Холодним спокоєм одягнено поля, у білому вбранні замислилась земля. (В.Сосюра.) Летять стежини до Дніпра,  летять хмарки, летять дороги. (І.Драч.) Ніч була ясна, я стежками біг, стопи опікав кам’яний моріг. (Д.Павличко.)

 

***Переписати речення, в кожному підкреслити граматичні основи. Обґрунтувати вживання розділових знаків.

І. Минало літечко тепле з його ясними та привітними днями; насувала осінь сумна з густими туманами, з темними непроглядними ночами. (Панас Мирний.) Дав Бог весну, віє теплом, із стріх вода капле, сонечко веселенько  світить, тане сніг, задзюрчали по вулицях струмочки, садки зазеленіли. (Марко Вовчок.) В промінні призахідного сонця товчеться комашня,  десь звучить музика, в сусідньому дворі курка рекламує свою продукцію; пахне бузком, ясмином чи матіолою, на колінах – книжка. (Н.Околітенко.) Червоний місяць аж горить, з діброви місяць виступає. (М.Вінграновський.) Місяць піднявся високо; садки  блищать, не шелехнуть; відпочиває після трудового дня За чіплянка, віддавшись в обійми своїм серпанковим снам. (О.Гончар.) Надходив вечір, тьохкав соловейко, цвіла груша, одцвітали вишні, витикалася на вгороді з пухкої чорноземлі картопля, у гнізді гріла чорногузиха майбутніх чорногузенят, ласкаво під тином  квоктала квочка, скликаючи жовтеньких курчат, мекало в загончикові коли-не-коли телятко, сумуючи за мамою. (Остап Вишня.)

ІІ. Вітри піснями захлинались, ліси шуміли навкруги, у срібні роси одягались в ранкових маревах луги. (О.Журлива.) Сонце, червоно граючи, сідало; захід палав, наче пожежею. (Панас Мирний.) В небі місяць лине, одцвітає вечір, в лузі на калині соловей щебече. (В.Сосюра.) Чоластий дуб насупив дуги брів, на підвіконні  квітне кущ герані, береза жовкне в приморозках ранніх. (Н.Кащук.) Ходить вітер по степах, в’яне дощик на губах. (І.Калянник.) Липа цвіла, соловей щебетав, промінь ясний все навколо вітав! (Г.Гайне1.) Вечорами пахнуть матіоли, тихо листям липа шелестить. (В.Грінчак.) Сліпий не прочитає книги барв, глухий хоралу іволг не почує. (Р.Качурівський.) Ніч насувала на землю; ясні зорі виблискували в темному небі; мороз дужчав;  дорога рипіла під ступнями. (Панас Мирний.) Місяць піднявся високо; садки блищать, не шелехнуть; відпочиває після трудового дня Зачіплянка, віддавшись в обійми своїм серпанковим снам. (О.Гончар.) Мій світлий зір в верхів’я лине, моє коріння в глибині. (М.Стельмах.) Вже вечір зібрався у путь, до обрію лащиться вечір. (С.Манаєнко.)

 

***Переписати, розставляючи пропущені розділові знаки. Позначити в реченнях пунктограму “кома, крапка з комою, тире та двокрапка між частинами безсполучникового складного речення”.

І. Одгриміла гроза теплий дощ одшумів одцвіли блискавиці крилаті. (В.Сосюра.) Роса парує синювато іду травою навмання. (П.Перебийніс.)  Затремтіли струни у душі моїй мелодійна пісня задзвеніла в ній. (Олександр Олесь.) Лілея білі пелюстки закрила не стало сонця сутінки лягли. (В.Грінчак.)

ІІ. Чорнява голівонька з ясними очима чорними бровами й  рожевими устами мов виточена сиділа на високій шиї унизаній намистом дукачами личко червоніло усміхалося очі грали здоров’ям і радістю іскрило від їх. Білі вишиті рукава випадали з темної корсетки мов пучок квіток нав’язаний на руки корсетка чорніла ситцева спідниця червоніла незчисленними квіточками. (Панас Мирний.).

***Записати під диктовку. Записане звірити з надрукованим.

І. Пігмей бажа високим буть на зріст, порядним хоче виглядати злодій, завжди злочинець – на словах добродій. (Д.Павличко.) Життя тече, рушниця тре плече, перетомился в боях солдати. (Ю.Яновський.) Життя легко висміяти і знецінити, набагато важче  у пітьмі засвітити каганчик віри та надії. (В.Дрозд.) В дитинство ніхто не може повернутися, воно дається тільки один раз, як саме життя, в цьому його неповторність і вічна привабливість. Але затримуватися в дитинстві не хоче ніхто, кожен рветься далі, в глибини життя, до висот. (П.Загребельний.) Слово поетичне – квітка польова, а не теплична; гербіциди й мінеральні добрива мудрувань чи красивостей їй вадять. (П.Гірник.) От ви сіли в трамвай, настрій у вас прекрасний, на лицях у всіх пасажирів лагідна посмішка, бабусій й жінки сидіть, чоловіки стоять, кондукторша, продаючи квитки, наспівує веселенької пісеньки. (Остап Вишня.)

ІІ. У гаю, гаю вітру немає; місяць високо, зіроньки сяють. (Т.Шевченко.) Ніч простерла чорні крила; в’ються вихрами вітри. (Д.Загул.) У кожного перед очима  встала ніч, тиха та зоряна; сизим мороком криє вона  чорнії гори, страшенні скелі… (Панас Мирний.) Очерет мені був за колиску; в болотах я родився і зріс. (Д.Фальківський.) Смеркає; двері всі вже замикає вечір. (Ї.Ортен.) Людей не чуть; через базар кажан костокрилий  перелетить;  на вигоні сова завиває. (Т.Шевченко.) Непомітно час минав, непомітно сонце пливло до спокою; воно вже так низько осіло; понад самою землею стоїть його іскристе коло, розстилаючи  аж червоний світ по траві. (Панас Мирний.)

А сонце розкішно, велично плило собі; земля назустріч кадила йому фіміамом туманів своїх і ніжно дихала. Берези визирали з-за дубів і безгучно, радісно сміялися;  дуби ласкаво, поважно посміхались в свої кудлаті вуса; метелики й кузьки сміливіше пурхали, повзали… (В.Винниченко.) Закурілася земля, задиміла; пішов дощ, дрібний та тихий, мов крізь сито засіяв; стрепенулися темні ліси; зраділа зелена трава і підняла  свої гострі листочки угору; засумували пил і курево. (За Панасом Мирним.)

ІІІ. Є у мене рідна Україна, з нею я відверто говорю. (Г.Гриненко.) А прадіди неначе й не вмирали, вони жили й живуть серед живих. (Г.Кривда.) Для всіх нас батьком був і є Тарас, ця правда споконвічна і сучасна. (М.Хоросницька.)  Вік вичавлювать буду із себе покору, слово, вичави з мене раба! (Г.Світлична.) Довіку не буде із мене раба, душа поневажить полони. (В.Стус.) Бувають злими просто люди,  народ жорстоким не бува. (М.Гірник.)

***

Прочитати речення, правильно їх інтонуючи. Обгрунтувати вживання двокрапки.

І. Не треба смерті козаку боятись: від неї й на печі не заховатись. (П.Куліш.) Про кволі душі мови тут нема: моє село для кволих не по зросту! (М.Руденко.) А совість мучить: не мовчи, мовляв. І я прошу: поїдьте і погляньте: не маємо для спокою підстав. (П.Ребро.)  Наші коні іржуть: хомути їм скривавили шиї. (Н.Поклад.) Геть же з дороги, сичі: дзвінко кайдани рвучи, ми підняли уже стяг! (В.Чумак.) Покинь свою красуню, командир: між рогачами в тебе шабля, брате! (Ю.Яновський.) Так моєму козакові кращої компанії  було й не треба: тут би він і засів на весь вечір, дивлячись на чорні дівоцькі брови та на вишиті рукава. (П.Куліш.) Не повернуть минулого ніколи: воно пройшло і вже здається миттю. (М.Рильський.) Я довго думав: мудра штука оця фінансова наука. (Олександр Олесь.) Тихо-тихо ступай, пам’ятаючи: рік – ніби крок. (О.Куценко.) Тільки одне в тій каші недобре: казанки замалі. (Остап Вишня.) У слона болить нога, слон сьогодні шкутильга: гостював комар у нього, наступив йому на ногу. (Г.Бойко.)

ІІ. Наука не пиво: її в рот не увіллєш. Обмова – полова: вітер її рознесе, але й очі засипле. Ніколи ж ледарю працювати: взимку – холодно,  весною – вітряно, восени мокро, а літо таке коротке. З дурнем каші не звариш: або пшоно не вкипить, або  вогонь не горить. Нетямі руки не так пришиті: вони нічого не роблять, а биті. В усіх ледацюг одна звичка: вони роблять чужими боками, а лежать на своїх. Добре вмостився: під голову кулак, а ногами вкрився. Ловко піч змайстрував: весь дим у своєму подвір’ї. Хліб – не з неба: працювати треба. Всяка копійка – копилка: вона карбованець береже. Черево – не дерево: воно завжди роздасться. Знання – не гаманець: їх тільки більшає. Ось вам, дядьку, шапка й рукавиці: гуляйте ще в нас.                Народна творчість.

*** Переписати, розставляючи пропущені розділові знаки.

І. Ви уявіть собі я родився в степах. (В.Винниченко.) Доскіпуюсь допитуюся хто я? (П.Перебийніс.) По Вкраїні тільки й чути бути волі чи не бути? (Д.Білоус.) Дідусь казали від лежби нутрощі злежуються жити треба на ногах! (О.Гончар.) Прислухайся твій горб розправився в крило. (М.Самійленко.) Поезія Тараса Шевченка з’явилась не на голому місці маючи своїх  попередниць українські думи українські народні пісні були її старшими сестрами. (О.Гончар.) Вишиту сорочку зберігаю щебетно в ній серцю-солов’ю. (Г.Бідняк.) Тож не бійся не печалься моя нене нас не втримає асфальт на якорях. (Б.Олійник.) Іду дивлюсь мій край моя земля сміються в сонці золотому. (Олександр Олесь.) І снилися мені все білі сни на сріблі сяли різні самоцвіти стелилися незнані трави квіти блискучі білі… (Леся Українка.) Мир утихав після денної праці згорталися його натруджені руки одпочивали. (Панас Мирний.) Себе я безнадійно вчу: дай більше сміху ніж плачу не нарікай на тьму злостиво а краще засвіти свічу! (Д.Павличко.) Сказано давно й переконливо найблідіше чорнило краще за  найкращу пам’ять. (А.Шевченко.) Хай оживає істина стара людина починається з добра. (Л.Забашта.)

ІІ. Жито було справді добре колоски товсті довгі повні сухого зерна. (Панас Мирний.) А я служив в багатого все горенько знаю пізно ляжу рано встану та все не гуляю. (Нар.творч.) Життя його роздвоїлося розкололося надвоє  з одного боку  нелюба служба з другого  книжки розмова з молодим товариством. (За Панасом Мирним.) Сердитись боронитися ненавидіти вона не вміла такою вже її життя та люди зробили. (М.Грушевський.) Затям не втомлюйся життям. (С.Бурлаков.) Свідчить істина сама в мене друзів є чимало в мене друга ще нема. (П.Перебийніс.) Душа від таємниці завмирає куди мене ти, доле, поведеш? (М.Самійленко.) Я знаю ти прийдеш о весно! (В.Сосюра.) Подивися вишня молоком цвіте! (В.Чумак.) Бач яку славну думку знайшов у Сенеки жорстокість завжди народжується з посередності й слабкості. (Є.Гуцало.) Біла пустка лежить навкруги ні дороги нема ні стежини. (І.Гущак.) Сон наліг на ціле село ніде ні лялечки ніде ні світла втомившись після денної праці усе заснуло. (Панас Мирний.) Думали саджаєм горобину а жнивуєм горобину ніч. (Б.Олійник.) Лось звір дуже здоровий дорослий самець важить іноді  більше як тонну. (Остап Вишня.)

ІІІ. Я знаю в призначений долею вечір три зозулі мені напророчать дорогу в саду. (Б.Олійник.) Відомо ж зорям соловей навчавсь співати в Україні. (А.Ковальчук.) Обізвалися пташки десь цьомкала кропив’янка  закувала віщуня-зозуля в кущі біля самого вікна защебетав соловейко. (Панас Мирний.) Кіт настовбурчивсь на піддашку листок вільхи прийняв за пташку. (Д.Білоус.) Коли ж дивлюсь баба снує коло моркви, дідова мати. (О.Довженко.) В Кайдашевій хаті стала мирнота свекруха помирилась з невісткою. (І.Нечуй-Левицький.) Глянь давні образи й нові образи вертаються з пущі до рідної хати. (В.Баранов.) Вийдеш з тунелю й побачиш ідуть поїзди. (М.Рябчук.) Видно в огні блискавиць рифи лежать горілиць. (Л.Костенко.) В моїх очах творилася краса так вирувало кольорами грало. (С.Йовенко.) Глянувши на західне зарево він зразу заплющив очі воно їх різало болісно непривітно. (Панас Мирний.) Дивись вертають з полону меблів ялини в ліс. (Б.Олійник.) Налагодь струни золоті бенкет весна справляє. (Олександр Олесь.) Крикне одуд хто тут ходить? Десь жайворон дзвенить чи варто жить? (Г.Коваль.) Усміхнулась діброва давня глід зацвів посередині травня. (В.Мордань.) Бачиш в злотисті обнови вдягся  березовий гай. (М.Гурець.) Свати й не переводяться в Олесиній хаті одні  за двері другі за поріг. (Марко Вовчок.)