Світлиця

Моя мова – з маминої пісні,

Із блакиті батькових очей,

З ягід калинового намиста,

З чистих вод і зоряних ночей.

 

Моя мова – з прапора й тризуба,

Із засіяних пшеницею полів.

З переплетених корінь міцного дуба,

З позолоти православних куполів.

 

Моя мова – із струмка дзюрчання,

Із верби, що плаче навесні,

Моя мова – солов’їне щебетання,

Це квітучий сад в усій красі.

 

Моя мова – це гніздо лелече,

І принесена їх крилами весна.

Це колиска на заплетеній вервечці,

Це різдвяні й новорічні чудеса.

 

Моя мова – білосніжна хата,

З пахощами чебрецю й барвінку.

Це стрічками закосичені дівчата,

Це городами протоптана стежинка.

 

Моя мова – це квітучі мальви,

І тендітний запах матіол,

Це веселки життєдайні барви,

Це сліди на гірці  від ґринджол.

 

Моя мова – вільний дух козацтва,

Це сумний літопис давнини.

Це душі народної багатства,

Віковічна мудрість сивини.

 

Моя мова – у казках  бабусі,

У натруджених  віками мозолях.

Вона вигнанницею  сновигала у кожусі

По чумацьких вибитих шляхах.

 

Я її любити не боюся,

Буду цю красу у світ нести.

І до Всевишнього з молитвою звернуся:

«Від поганців мою мову захисти!».