Світлиця

Свійський і домашній

В уривку газетного тексту читаємо: «Є чимало самотніх людей, єдина втіха яких — домашні тварини». Про тварин, що живуть при людях, українською мовою правильно казати свійські (на відміну від диких): «Пан Цибульський любив пополювати, було і слідство вчинить, і качок настріля; коли нема диких, то і свійських лущить» (О. Стороженко). А домашній — це той, що стосується дому та людей і речей у ньому; той, що відбувається вдома: «Іван охоче оповідав про своє життя домашнє» (М. Коцюбинський); «Несуть йому в палату їжу й усякі домашні ласощі» (В. Кучер).

Скарб і майно

Українською мовою скарб (рос. сокровище) — це кош­товності, цінні речі, словом, — щось надзвичайно великої вартості: «Їхала, кажуть, одна скупа пані і везла з собою всі свої скарби великі» (Марко Вовчок); «Не раз у дитинстві тобі захоплювали дух перекази про скарби, закопані тут за­порожцями» (О. Гончар). Досить часто вживають у нас це слово і в переносному значенні: «Ви мені скарб найдорож­чий, Ви моя слава щонайбільша» (М. Зеров); «Ті скарби найкращі душі молодої Розтративши марно, без тями, Жебрак одинокий, назустріч недолі Піду я сумними стеж­ками» (І. Франко). Від скарб походять слова скарбниця, скарбівня, скарбник, скарбовий та ін.

Відповідником рос. скарб в українській мові є «госпо­дарські речі, майно, добро». Тож у газетному тексті: «Назустріч їхали машини, навантажені нехитрим домаш­нім скарбом» слово скарб ужите не в українському значенні, тут треба нехитрим (або небагатим) хатнім (домашнім) майном.

Скарбниця, державна скарбниця, а не казна, казначейство

Останнім часом в усній формі офіційно-ділового мов­лення почали досить активно використовувати слово каз­на. Негайно його підхопили засоби масової інформації. І ось уже читаємо в газетах, чуємо по радіо й телебаченню: «за рахунок державної казни, державна казна виснажена, привласнення мільярдів з державної казни» і под. У су­часних словниках української мови казна кваліфікується як застаріла лексема. Закріпленню цього запозиченого через російське посередництво з тюркських мов слова як фінансового терміна певною мірою заважала його спів­звучність з укр. казна (що виникло внаслідок злиття сло­восполучення кат зна), яке входить до низки прислівників та займенників типу казна-де, казна-звідки, казна-хто, казна-що, казна-як тощо. Та головна причина неприйняття слова казна сучасною українською літературною мовою полягає в тому, що для даного поняття в нашій мові є інша лексема — скарбниця з цілим словотворчим гніздом. Тож сучасне рос. казна та словосполучення з ним треба пере­кладати так: казна, казначейство — скарбниця, державна скарбниця, казначей — скарбник (скарбничий), казначейша — скарбничиха, казначейский — скарбницький, казнохранилище — скарбівниця, государственный казначейский билет — білет державної скарбниці. Крім того, скарбниця вживається в переносному значенні як «зосередження природних, культурних, духовних цінностей». Пор.: «Синоп спалено і сплюндровано. Щось із сорок мільйонів збитку. Туреччина вимагає, щоб ми їм сплатили, а в державній скарбниці — ані шеляга» (З. Тулуб); «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скрабниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки» (Панас Мирний).

Складати і становити

Нерідко до порушення лексичних норм української мови призводять невдалі переклади з російської мови. Скажімо, рос. составлять у багатьох випадках відтворю­ється укр. складати: составлять доклад (уравнение, представление й ін.) — складати доповідь (рівняння, уявлення). Але для значення «давати в сукупності» треба вживати слово становити: экономический эффект от внедрения составляет 5 миллионов гривен; зто не составляет больших затруднений; описанный случай не составляет исключения — економічний ефект від упровадження ста­новить 5 мільйонів гривень; це не становить великих труднощів; описаний випадок не становить винятку.

Поширені в пресі, а то й у науковій та художній літературі вислови на кшталт «це не складає винятку (ще гірше виключення), економічний ефект складає…» не відповідають лексико-семантичним нормам. Пор.: «Я був одним із гарячих організаторів страйку — виступав на зборах, складав петиції» (С. Васильченко); «Щедрота бідарів — це споконвічна риса, І в цьому винятку не становив Денис» (М. Рильський); «За даними Держкомстату, торік рівень інфляції становив 20 %» (газ.).

Спілка і союз

В українській мові є два слова, близькі значенням, але досить відмінні сферами вживання: спілка і союз. Власне укр. спілка означає «товариство; об’єднання людей, пов’я­заних умовами життя, метою; громадська організація»: «Хочеш ти бути в спілці з нами, то будь по своїй волі, і ніхто тебе до цього присилувати не має права» (Панас Мирний); «Ми, пане майстре, хтіли заложити гончарську спілку» (Леся Українка). Спілка входить до великого гнізда споріднених слів, що свідчить про глибоку вкоріненість цієї лексеми в ґрунт нашої мови: спілковий, спілкування, спілкуватися, спілчанин, спілчанський, спільний, спільник, спільництво, спільниця, спільницький, спільність, спільнота й т. ін. Рідше вживане запозичення з церковнослов’янської мови союз використовується, як правило, на позначення об’єднання кількох держав, земель, країн під однією вер­ховною владою.

До останнього часу (навіть у роки застою) таке розме­жування в нас проводили досить чітко: (колишній) Ра­дянський Союз, але Спілка письменників (художників, композиторів, кінематографістів, молоді тощо), профе­сійна спілка і под. Неприємний виняток становив «Союз (замість Спілка) спортивних товариств». Це свідчило про те, що спортивна та навколоспортивна громадськість не вельми глибоко вникала в семантичні тонкощі непопуляр­ної поміж «інтернаціоналістів» української мови. Здавало­ся б, що вболівальники за Україну та її мову при створенні нових об’єднань зважатимуть на вимоги лексичних норм. Та ба! Прогресивна студентська молодь об’єдналася не в Спілку, а в Союз українського студентства (СУС), наслі­дуючи не кращі, а гірші традиції. Цю ваду, на мою думку, слід виправити.

Стакан, підстаканник чи склянка, підсклянник

Крім об’єктивних законів розвитку мови, є суб’єктивні чинники, що роблять часом позитивний, а здебільшого негативний уплив. У нашій мові багато слів являють собою непотрібні кальки з російської мови. Скажімо, невелика скляна посудина циліндричної форми для пиття рідини зветься склянка. 

Напр.: «Дзвенять ложечки у склянках» (М. Коцюбинський); «Жінка перебила нашу розмову, став­лячи перед старим Освіцінським нову склянку гарячого чаю» (І. Франко). Це слово має й інші значення — гільза, в якій міститься заряд артилерійського снаряду; технічний пристрій чи деталь циліндричної форми (Словник україн­ської мови. Т. 9. С. 286—287). Під негативним упливом російської мови в технічних значеннях частіше вживали слова стакан. Науковий стиль, як відомо, характеризується чітким нормуванням мовних засобів. Тому в технічній термінології слід віддавати перевагу слову склянка. З огляду на це й підставку з ручкою для цієї посудини варто називати не підстаканник (як чуємо й читаємо в засобах масової інформації), а підсклянник (це слово зафіксоване багатьма словниками української мови).

Суперечність, а не протиріччя

Невтомне дбання про «інтернаціоналізм» на всіх рівнях, зокрема й на мовному, дало свої гіркі плоди. Чимало людей, що користуються українською мовою (як українців, так і неукраїнців), зі слів, приміром, супе­речність і протиріччя віддають перевагу другому, хоч воно не дуже природне для нашої мови, оскільки не має похідних. Тим часом суперечність належить до поважного словотворчого гнізда: суперечити, суперечливий, суперечний, суперечливість, суперечливо. Напр.: «Гризли його сумніви, чи не буде суперечити вимогам гарного тону пропозиція щодо вінчання під час жалоби» (Ірина Вільде); «Внутрішні суперечності між українською та корейською сторонами спільного підприємства вийшли назовні» (газ.); «Щоб не мучитися роздумами про суперечливість власної вдачі, він вирішив трохи розважитися» (М. Чабанівський); «Повста­ють в утомленій голові… суперечні думки, що між собою борються, перемагаються» (О. Маковей); «Міцкевич був дуже складною, багато в чому суперечливою натурою» (М. Рильський). Тож треба користуватися тим, що ми успадкували від попередніх поколінь, а не творити сум­нівних неологізмів на зразок протирічити, протиречити, протирічивий, яких не знайти в жодному українському словнику.

Суспільство, громада, товариство, світ

Таке буває нерідко: багатозначне слово однієї мови має кілька варіантів перекладу в іншій. Скажімо, рос. общество перекладається по-українському суспільство — певний економічний лад і відповідна надбудова (феодальне суспільство, посткомуністичне суспільство, суспільний лад, су­спільні відносини); громада — люди, об’єднані спільністю становища або інтересів (українська громада, громадська думка, громадське харчування); товариство — середовище, компанія, об’єднання (спортивне товариство, споживче товариство). Словосполучення высшее общество, изысканное общество — відповідно вищий світ, добірне товариство. Напр.: «Громада зібралась у волость і загула, як бджоли» (І. Нечуй-Левицький); «Громада бузьків спала на очерет» (В. Стефаник); «Найвищим органом законодавчої влади Великобританії є парламент, до якого входять: король, палата лордів і палата громад» (підр.); «Народну творчість, як і всю культуру взагалі, слід розглядати в зв’язку з історією суспільства» (М. Рильський); «Він зайшов у сад і очима знавця подивився на молоде товариство» (О. Маковей); «Низове товариство закликало мене до коша, бо я всі гирла, як свої п’ять пучок, знаю» (П. Куліш); «Два роки почесного вигнання на посаді голови комітету міністрів зробили графа ще більш різким у своїх судженнях про вищий світ» (М. Стельмах).